(З присвятою вічним My Chemical Romance)
Він бігав так, як можуть лише мертві,
По витоптаних доріжках поміж могил.
І час давав до ранку кожній жертві
До того, як позбавити її останніх сил.
І мав завжди з собою пістолета…
На цвинтарях світанки найгарніші…
Коло парканів сухе листя і газети.
І тихі кроки у в’язкій могильній тиші.
Він знав: давно уже нічого не важливо.
Бо труп ніхто не знайде у старому ліжку…
І захід сонця тихий, і думки щасливі…
Він відкидав тужливу тінь на кам’яну доріжку.
Він брав її з собою на щоденні муки.
І прикладав холодне лезо до зап’ясних вен.
І зупиняв у серці біль і швидкі стуки…
Біля воріт шумів старезний клен.
Палило сонце, пахло чебрецем…
Холодне дуло до її тонкої шиї.
Зустрілась кров з розжареним свинцем.
Світанок вмер і не здригнулись вії.
