Шум загадковий в моїм приймачі…
Приходить вже сонце на зміну ночі.
Крізь ледве чутне пищання і тріск
В уяві сосновий являється ліс.
Сіро-зелено-руді кольори
Здіймаються стрімко так догори.
Голчасті пальми в промінні рожевім
Навколо потужних стовпів мережевих.
Сонце сяйнуло з-за сосон верхів,
На мене вдивляється з-за проводів.
Сосни з сторін двох, неначе колись
Колія крикнула їм «Розступись!».
Стовбурів щітка густа рудувата.
Якщо би ще вище трохи десь стати -
Попереду гладь блакитно-зелена –
Чим вище, тим більше вона нескінченна.
Сосонок дух і гарячий пісок…
Сонце вглядає у кожен куток.
Гарячий пісок – мої ноги горять.
Серфлю дорогу – між соснами гладь.
Сіро-зелено-руда густота -
Так, наче люди в юрбі у містах.
Час-пік у такому метро лісовім,
І всі пасажири у вбра́нні однім.
Будинки між соснами – наче пікнік.
Стоять сосни тихо в чеканнях парких.
Зривається вітер – і шум у верхах,
І хмара темнюча над лісом, як дах.
Пістряві верхи панікують в страху,
Мов не доробили ще щось там вверху.
Кидаються в паніці в різні боки,
І па́дуть поборені вітром гілки.
Героєм під хмарою стовп кожен став.
Їде повільно вантажний состав.
Везе швидко поїзд людей з-попід хмар.
Хмари до сонця – і враз зникнув жар.
Капель громада враз різко накрила
Картину зелено-коричнево-сіру,
Дорогу, стовпи і гарячий пісок,
Глянцем покрила да́хи хаток.
Вмила ліс щирим дощем і дорідним.
Сосни ще блиснули в сяйві західнім.
Сонце заходить, темніють верхів’я…
І знову лиш тріск і пищання в ефірі.
