|
Торкнувся щік…чи носика…губами…
Твоє обличчя, вираз: що це з нами?
Ти не дивись так ніжно в мої очі,
бо хочу цілувати тебе… Хочу!
Дивись у вічі навпритул, і різно,
сержусь на тебе, та не дуже грізно…
Тебе водою напою з долоні,
тону у тобі, ми, обоє - клони...
Я водогін, а ти - моя пустеля…
Ніч знову, та нема над нами стелі…
Я - інсулін, а ти - хвороба, мила.
Мене - за що, кохана, полюбила?!
Я свіжий вітер, ти - стебло лілеї,
я так бажав, щоб стала ти моєю!
Координати ти повинна знати,
де ми є вдвох, де будем пізнавати
токсичність мрій, і почуття, і власне -
те - най! - Творець! - прекрасне!
А серце б"ється гучно, гостро, сміло -
бо я з тобою - моє миле диво.
Бажання чуй, його шаленний стукіт.
Твоє лице…мої ласкаві руки
хай обів"ють - не привид, не примару -
тебе одну, бо ти…Таких - немає!
Як атмосферно, в тОбі розчинився б..
пірнув у очі у твої, дівчисько,
і скуштував…Мабуть я божевільний.
Я - лицар твій, а отже - твій невільник.
щохвилі цілував би твої губи…
Ти - моє щастя, прірва, моя згуба…
У море те пірну я… в твої хвилі -
з вином напій твій…П"ю тебе щосили!
А на зап"ястях - жилочки - пульсари…
Яка ти рідна, люба - щоб ти знала!
Я сконцентрований на тобі усю днину,
бо ти для мене - світ, життя, родина…
Свавільна дівчинка, мінлива така панна -
неконтрольована, липнева, і кохана!
Це таємниця, як зловила в пута?
Цілющий напій ти, а чи - отрута?!
У біса, що знайшов в тобі - звичайній?
Про все забув, я мрію про кохану…
Зів"яли, зникли болі про минуле -
від подиху в обіймах все втонуло.
Боюсь тебе, але боюсь і втрати…
Яке то щастя: щастя - пізнавати!
На хвилі опиратись що є сили...
Тебе кохати хочу, Ангел милий -
торкаю - не потрібно здерти шкіру -
тепло твоє палає в моїм тілі…
Дивлюсь не нагло…ніжно…тож ми - бранці…
...вранці…
в моїй долоні…ти…
твої…цілую…пальці…
ГЕЙЗЕР ЄМОЦІЙ / Автор Незайманий Займенник/
Сьогодні цілий день мріяв торкнутися кінчика твого носа. Не можу викинути з голови вираз обличчя, коли дивишся в очі й кусаєш себе за нижню губу, наче я – склянка води у безкінечній пустелі, ін’єкція інсуліну для діабетика чи ковток свіжого повітря після довготривалого занурення у воду. Я продиктував тобі координати, щоб не залишатись більше наодинці з набридливим клубком власних токсичних думок. Я дозволив серцю битись частіше й гучніше, аби компенсувати довготривалу сплячку та порожнечу у вигляді мільярда дурних обра́з. Якби можна було розчинитись у її дівочих обіймах, то я давно би став загадковим привидом: розвіявся, розпилився, став атмосферою. Якби можна було розчинитись у її погляді, то я би пірнав туди якнайскоріше й одягався пілігримом, який починає шлях, де нічого не йде шкереберть. Якби можна було куштувати її вуста щохвилини, то я би божеволів так, що червоні моря на зап’ястях ставали смачнючим вином, де не гріх було би омити її темне, мов ґрунт, волосся. Здається, що цілодобово я зосереджений лише на тому, про що думає ця мінлива, свавільна та неконтрольована, наче погода в липні, дівчина. Що я, до біса, у ній знайшов? Скажи-но, як завела лабіринтами у глухий кут? Як допомогла відпустити минуле без драм та жалю, як навчила залишати біль на неіснуюче «завтра»? Я страшенно боюсь тебе, але так і тягне до прибережних хвиль й опиратись цій дивній стихії апріорі немає сил. Знаю, для того, щоб відчути тепло твоєї душі не варто стягувати з тіла білизну, а треба лише стиснути тремтячі пальці в своїй теплій долоні…
ID:
661011
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.04.2016 01:19:55
© дата внесення змiн: 10.12.2016 01:25:02
автор: norma Ardeko
Вкажіть причину вашої скарги
|
