Твій погляд в даль.
Тепло долоні на оголенім плечі
І в тім"я подих ніжно-невагомий.
В очах - печаль...
Над ними - зорі - незворушні глядачі
Двох танцю мрій. Притихлий місяць повний.
Цілунок-смак
Терпкої вишні у медовому соку.
Зігріте пізнє вечора тремтіння
Солодким "так..."
Розлука - тінню у палітру снів легку,
А понад тим - байдуже зір мигтіння.
Обійми трав.
Перлинно-росяна доріжка - провідник
Для спраглиг вуст. Ключем до світу - дотик.
Мене карав
Допоки голод твій пекучий не затих
Й зникав... Лиш зорі дивувались: "Хто ти?"
Мовчала я.
Їм не збагнути холоду світань - нічні
І... вічні. Один в чеканні мій рятунок!
Бо ж, як твоя -
страхи усі стають безглузді і смішні....
Ти - біль. Межа... Мій життєдайний трунок.
Твій погляд в даль.
Чи відблиску очей моїх шукаєш, а чи знаків неба від спраглих до цілунку ніжних вуст, ти не проси, не бійся - я озвусь, пороги болю я пройти не побоюсь, не спопелять світанки мерегтіння серця - мені повір, поглянь у ввічі, не у даль, забудь усе, що кличе, біль увесь, печаль, іронію злу гри.
Не край! Не карай! Бери!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, Іринко... Просто на розрив невже можна ТАК відчути чужий вірш?!
...дякую тобі, подруго