Втомлені ночі бредуть як воли до води … (Ми з тобою не “ми”)
Втомлені ночі бредуть як воли до води,
Прямо до місця де підіймається сонце,
Я втратив надію що ми – знову станемо “ми”,
Перетворимось як і раніше, на незнайомців.
Я повинний у тому що втратив твій присмак зими,
Я повинний що змерзли, як серце твоє так і руки,
Я так мрію щоб ти написала мені, прийди.
Щоби скинув у прірву, як шкіру - змія, свої муки.
Втомлені ночі, місяцем світять тобі,
Ніжно пестять й наспівують колискову,
Я пізнав головне, ми не будемо знову “ми”,
Крізь слова, що почув я колись випадково.
Втомлені місяцем ночі бредуть до води,
Щоб напитися вдосталь, ніби цей раз останній,
Я так мрію щоб ти написала, прийди.
Щоби запах вдихнути я зміг, кучер твоїх неслухняних.
Але втомлені ночі і дні повертаються знову,
Щоби сонце моє утонуло в нашій печалі ,
Ми з тобою не “ми”, цей тягар мені важчий оков,
Ми з тобою не “ми”, залишаємось і надалі.
