Дерева пишуть на корі листи, складають лисячо-вогнисті орігамі,
їм від зими ніяк не вберегтись,
тому лишають щось Землі напам'ять.
Вкладають сили у минущі кольори,
згорають з пишністю самайнової ватри,
це бал приречених, та зовсім не сумних,
час надто цінний, щоб його втрачати.
Палка циганка - радість восени,
таке коштовне те, що вже востаннє,
розтоплюється сонце у бурштин,
барокові підкреслює деталі.
В цю пору смертним заздрять і боги,
бо вбоге щастя, ділене на вічність,
а те, що раз один палахкотить,
ми величати можемо магічним.
Ти сам пройди в те дзеркало краси,
і, може, кольору внесеш у свої плани,
а поки ти у роздумах, дивись:
балет листочків в золотих пуантах.