Ми живемо у просторах інтернету ,
І забули яке спілкування живе ,є на смак,
Сидимо за екраном, ховаєш обличчя,
Щоб ніхто не дізнався якій ти насправді є сам.
Обробляємо фото в різних програмах ,
Забираючи безліч дефектів з лиця,
Хтось ховає прищі, хтось приховує шрами,
А для когось це все, стало стилем життя .
Із ста фото які лиж сьогодні зробила,
Тільки одне тобі підійде,
Далі пости в Вк, Інстаграм, сайтів безліч,
І чекатимеш хто лайк покладе, бісить це.
Ми забули як з друзями просто зібратись,
Посидіти в кафе, без причини погуляти ,
І на всі пропозиції лиж відмазки, відмазки!
Оточив бар'єр інтернету, з нього вийти нам важко.
А зібравшись подивись хто що робить,
Всі сидять в телефоні це жахлива хвороба,
Ми гинемо ,а нам інше взагалі обіцяли
Через технології, втрачаємо людське спілкування.
Боємось в обличчя в коханні признатись,
Так і слово це вже нічого не варте ,
Бо кидаємось ним, наліво, направо,
Жаль не в живу, а в режимі онлайну.
Тому рвіть павутиння мережі,
І виходите з онлайн інколи,
В інтернеті життя, є не справжнім,
Подивись у вікно і все сам зрозумій.
Сурогатне життя...
Мо' і за вікном - також:
Є така кінострічка "13 поверх" (13 этаж). Там про те, що і світ, у якому ми живемо - теж віртуальний.
В тему: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246592
З повагою, Г.Д.
Сурогатне життя...
