Коли зима скінчиться біла-біла,
зі стріх притьмом закрапає весна -
забуду все, що в серці наболіло
і закружляю вальсами у снах...
Не стану перейматися журою,
Забуду про хвилин чіткий розміт
і стане звичне усього лиш грою,
стрімким акордом вигорілих літ.
Я знову буду юнкою палкою,
і співом солов'їним у гаях...
Коханий мій, побудь отут зі мною,
де зорі понад нами в небесах
немов колись, де ми з тобою юні...
в обіймах ніжних з ночі до зорі
збиваєм роси, що тумани врунять
о тихій передранішній порі...
Цілком природні бажання, Аделю! 
