А поміж нами – зими і літа,
Осявання квітуючого саду,
І смужка осені землисто-золота
Із розчерком яскравої помади,
Між нами - потягу і штормів океан,
Невидимі, та непохитні мури,
І божевілля, і хмільний дурман,
Оази сну, в якому безліч гурій.
Між нами – деви: відстані і час,
Земне тяжіння, непідвладне волі,
І чар надій, що сяйвом живить нас,
І тисячі нескладених історій.
Між нами час ловив не нашу мить,
І квіти не мої, не ти… так треба.
Не нашим щастям в серці защемить,
І сьома вись не нашого крайнеба...
Гарно, образно, Оксанко.
Гарний вiрш, Оксано. Дiйсно,якiсь перешкоди у людських взаемовiдносинах - це досить часте явище. То ще згадалося, як у рядках Юрiя Рибчинського зв'язок кожноi пори року iз рiдною мовою:
Мова, наша мова
Пiсня стоголоса
Нею мрiють весни
Нею плаче осiнь
Нею марять зими
Нею кличе лiто
В нiй кривавi рими
Й сльози Заповiту.
Тiльки от у вас у 9 рядку - якось тут слово "вiдстань" яскравiше у однинi буде звучати. Може вам тут це слово у однинi вжити, а додати сюди ще слово "простiр" - "Мiж нами деви: вiдстань, простiр, час".
Дiйсно,якiсь перешкоди у людських взаемовiдносинах - це досить часте явище. То ще згадалося, як у рядках Юрiя Рибчинського зв'язок кожноi пори року iз рiдною мовою:
