Дрімає хутір схований в століттях,
І спогади, і люди тут чужі,
Лише старе опудало в лахміттях
Лякає мовчки пустку на межі.
Прозорий день, а ніби все в тумані –
Поля, садок, лісочок за горбком,
І вітер несміливий на паркані
Похитує надбитим баняком.
Колись життя тут тішилось вістями,
Ловило кожен погляд, кожну мить,
Тепер воно хіба що горобцями
У вишняку скуйовдженім кричить.
Вже небо з часом вище, вище, вище,
І не дарує радощів та лих,
Бо спогади і люди тут навіщо,
Як хутір призвичаївся без них?
