Як я люблю тебе, село моє чудове,
Моя колиско, вічносте моя.
І де б не була я - у Києві чи Львові,
Лише в тобі частиночка моя.
Лише сюди вертаються лелеки
І гнізда в'ють, і думають про рід.
Таки вертаються з країв чужих, далеких,
Бо тут їх перший слід і їх політ.
І ми, як ті лелеки-чорногузи
Зів'єм гніздо й продовжуємо рід.
Й лише якісь манку́рти й боягузи
Забули, де колись лишили слід.
Моє село! Моє ласкаве Гійче,
Ти все одно колись їх приймеш прах,
Їх та земля колись таки покличе -
Лише душа полине, наче птах.
Єднаймо, друзі, душу, розум, сили,
Щоби на карті завсігди було
Наше кохане, світле наше, миле,
Столиця наша - рідне нам село.
Всміхнулось сонце. Ну і слава Богу!
Село чека із вирію птахів...
А ти у Гійче не забув дорогу?
В своє гніздо лелека прилетів...
