Моя, невольна-вільна Україно,
Моя, Пречиста Матінко, свята,
Як терпиш ти знущання погодинно?
Ця біль, як віковічна смерть Христа.
Прости нам жадібність і ницість нашу,
Прости думки не гідні висоти,
Ти ж бачиш нас, наскрізно нашу душу,
Що є у Батьківщини ще сини.
Ми прагнемо навести лад в державі,
Але завжди перевертні-кати лихі
Плюндрують землі покидьки картаві,
А українці, мов в бою лише одні.
В бою, як сказано, один – не воїн.
Та я із тугою за рідним все молю:
Благаю, захисти братів від воєн,
А коли ні, то іншого прохать буду.
Що хоч, залишилось нас так замало,
Але наш дух пробуджує тоді,
Коли з буржуїв час здирати сало,
І вже розквітнуть коли час землі.
БІЛЬ ПРО УКРАЇНУ
