Я бачив на базарі Ветерана.
І серце защеміло, немов рана,
бо він розклав свої всі нагороди,
хоча єство на це не дало згоди.
Ось орден Слави його бойовий,
для нього він найбільше дорогий,
його отримав він за ті атаки
на дзоти того звіра-фашистяки.
А це – уже за мужність дві медалі,
які життя в бою урятували:
в них куля вража влучила зненацька,
коли ішов на ворога він хвацько.
За звільнення і Києва, й Берліна,
за порятунок свого побратима
у нього у медалях усі груди
і це – іще не всі є нагороди.
Тепер він мусить їх всі продавати,
щоб копійчину собі на хліб мати,
бо пенсії ніяк не вистачає.
Сльози течуть... Тремтить він і зітхає...
... Я мав раніш теж Батька ветерана,
до смерті не гоїлась в нього рана ...
Я пенсію із гаманця виймаю ...
І нагороди зберегти – прохаю ...?...
Писано 28 лютого 2017 року о 14:25-15:12 на переможні травневі дні... Метро «Дарниця»-метро «Університет» м. Київ
