Усе скрипить пошарпана душа,
Ще вчора квилила, хрипне вже сьогодні,
Чомусь ніяк не вмовкне. Цить же. Ша.
Вдивляється у темряву безодні.
Порепалося серце. Скільки літ?
І хто рахує ті пекучі рани?
Де загубився той маленький слід?
У мандрах недомовок і омани.
Скриплять відкриті двері всім вітрам,
Останні звуки вимітають в ночі,
Що увійдуть, щоб поселитись там.
О! Чий це голос? Хто в кутках регоче?
