Степан Казимирович був великим письменником сучасності. Принаймні, у письменницьких колах так про нього говорили. Його запрошували на презентації нових книжок. Його думка була важливою для видавців. Йому запопадливо заглядали у вічі молоді й не дуже писуни.
Степан Казимирович завжди був почесним членом на зібраннях отих всіх спілок, де тусувалися не дуже відомі, але дуже амбітні автори. І коли почесний гість комусь потискав руку, то щасливчик тиждень руки не мив... Ще б пак! Сам геній торкнувся правиці й поплескав по рамені...
Усі знали, що Степан Казимирович - великий письменник сучасності! І крапка! Ця істина була незаперечною і непохитною багато років, як і те, що земля кругла, а Єва створена з ребра Адама.
А одного разу сталось таке... Сталось таке, що в голову нормальної людини, навіть така думка прийти не могла. Якийсь жовторотий журналюга у порваних джинсах і такій же футболці, посмів запитати "во всеуслишаніє" ...
- А що ви написали, - шановний Степане Казимировичу? Як називається ваш роман?
У залі, де відбулось це святотатство, на мить запанувала така тиша, що чути було, як на стіні цокає старий годинник. А вже за мить на молодого нахабу зацитькали. Навіть почувся єхидний смішок, який мав би означати: невігласе лєцтий, олуху неосвічений...як ти міг "не прочитати" Генія?Але журналіст вперто повторив своє дурнувате запитання.
Степан Казимирович вибалушив очі. Витер рукою піт. І сильно наморщив чоло.Став схожим до пса, отого пса, що на писку має багато зайвої шкіри.
- Еее, роман... ееее жаби... квакали...
Та потуги були даремними. Пам'ять мовчала, як партизан на допиті. Степан Казимирович квакнув і засопів.
Лише молодий голова спілки N. прийшов на поміч . Він щось там промугикав про погане самопочуття генія, про магнітні бурі. Нахабного журналіста вдалось випхати за двері...
Уже за якусь годину-другу всі забули про неприємну пригоду. Фуршет зробив пишучу братію веселішою. Канапки і винчик розвеселили присутніх. От лише Степан Казимирович не втішився і не забув про пригоду. Канапки не лізли в горло. Вино гірчило.
Геній пригнав додому, як чорна хмара. І одразу на стрих. Як одержимий почав випатрошувати старі чемодани. Здавалося, що шукає якйсь неоціненний прадавній скарб. І вже на самому дні, під старими альбомами, таки, знайшов!
Він знайшов свій геніальний твір. Пожовклі від часу листки формату А-4. Текст набраний на старій друкарській машинці. Сторінки трималися купи завдяки двом поржавілим скріпкам. Геніальний роман називався "Тоді, коли кумкали жаби".
... На першій сторінці в правому куті розмашистий почерк якогось варвара-рецензента гласив, як гнів Божий: "Твір не вартий уваги! В кошик для сміття!".
Оксана Максимишин-Корабель
17 травня 2015 рік
Португалія
