Сьогодні сусідам шибки ледь не винесло,
Хоча ми у різних дворах,
Вітатися будуть зі мною неприязно:
- Допоки терпіти цей жах?!
- Допоки терпіти? ,- у мене питаєте?
А дійсно, ну, скільки іще?
Чи ви не любили,
Чи знати не знаєте,
Як в грудях розлука пече.
Затоплює простір оглушливе стерео,
І вітер шумить децибел –
Він вирвав із серця завіси і дерево,
Та образ коханий не стер.
Заклеєно скотчем всі спроби вербальності –
Нехай оніміє навік!
Та серденько квилить, кричати старається.
Навіщо на муки прирік?
Що буде, не знаю, як вимкнеться музика,
І стрічка порветься клейка.
Любов убивати за щирість так боязко –
Здригнеться, напевне, рука.
Сусідам набридло просити і лаятись –
Я здалеку бачу їх лють –
Ти чуєш свободу, моє неприкаяне,
Колонки трощити ідуть.
