. Літературний огляд досліджень української вишивки
Переважна кількість наукової літератури з напрямку вишивки це етнографічні дослідження. Зарубіжними та вітчизняними етнографами XIX-XXст. приділено увагу складовим жіночого та чоловічого костюму, технологіям виготовлення , традиційним прикрасам, способу носіння, символічному значенню окремих складових. З авторів наукових робіт виділяються Іван Франко та мати Лесі Українки Олена Пчілка.
До кінця XXст. досліджувалася лише вишивка окремих географічних локацій. Роботи, які б містили аналіз та порівняння зразків з різних регіонів, класифікацію , з’явилися у кінці XX та на початку XXI. На початку XXI століття на основі виявлених закономірностей вже існують різні спроби інтерпретації орнаментів. Мається на увазі системний підхід до створення узорів,зв'язок композиції та семантики.
Стан дослідженності різних регіонів не однаковий. Якщо вишивка Полтавщини, Гуцульщини детально вивчена і проаналізована, то таких локацій як Чорнобиль, Дніпропетровща лише упорядковані.
Так, в етнографічних дослідженнях про гуцульський одяг детально охарактеризовано матеріал, елементи та колористику традиційного костюма гуцулів, його соціальні та статево-вікові особливості. Окреслений комплекс питань висвітлюється у дослідників Шухевича, І.Франка, російського етнографа Попова, швейцарського мандрівника Г. Цбіндера, польських та австрійських етнографів О. Кольберга , І. Коперницького , Л.Вайгеля.Проте такий аспект як символічне значення окремих елементів гуцульського одягу мало вивчений.
Серед сучасних етнографів, які вивчають гуцульський одяг, можна виділити М. Білан, Г. Стельмащук, Л. Щерилю, М. Паньківа та багатьох інших. У своїй узагальнюючій монографії про український народний одяг М. Білан детально описала жіночий та чоловічий одяг гуцулів, а також окремо подала відомості про весільний костюм. Було зроблено висновок, що традиційний гуцульський стрій сформувався відповідно до природно-кліматичних умов та матеріальних можливостей господарства.
У радянський період були опубліковані монографії та наукові статті, які розглядали окремі аспекти даної проблеми: аналіз особливостей жіночого та чоловічого одягу гуцулів та його еволюцію протягом кінця ХІХ – початку ХХ ст. (К. Матейко), вивчення окремих компонентів одягу та його регіональних особливостей (Е. Полянська, О. Командров, І. Карпинець), гуцульські жіночі прикраси (Г. Савчук), святковий одяг та ряд інших.
Щодо Полтавської вишивки, то Збірка українських народних узорів, зібраних і впорядкованих Ольгою Петрівною Косач, — то була її перша ґрунтовна наукова робота із численних етнографічних досліджень. У невеликій передмові до цього видання талановита дослідниця народного мистецтва передала свою болісну тривогу з приводу спотворення високих і чисто народних українських орнаментів. Її прикро вражало засилля зіпсованого стилю "з тим неподобним зуб'ям та ляпаними здоровими квітками (трояндами)" у вишиванках не лише городянок, а й на рушниках та сорочках, вишитих селянками. (На жаль, це спотворення продовжується і нині).Цікаво, що робота над збіркою почалась 1874, а закінчилась 1876, коли вже почав діяти Емський указ.
Серед літератури, виданої у XXI ст. виділяються такі спроби інтерпретації: Код української вишивки( Кара-Васильєва) ,Текстова вишивка (автор Підгірняк ), Причепій Є.Причепій Т.Вишивка Східного Поділля,( спроба інтерпретації, порівняння з керамікою доісторичних епох.)
