Поклади мені у серце трохи цукру,
помішай, щоб краще розтопився.
Запали у ньому найніжнішу іскру,
щоб вогонь дощенту все спалив і розчинився.
Напусти туману в мої очі,
загорни в солодкий запах квітів,
щоб не спалось потім опівночі,
щоб тремтіли руки від твоїх листів.
Затули брехнею мої вуха
і шепчи їм красномовно,
поки я не втрачу зовсім слуху,
поки віритиму безвідмовно.
Пробуди в мені малу дитину,
щоб я слухалась і йшла з тобою в прірву.
Кинь тоді ножа мені у спину
і чекай аж звідти його вирву.
Вирву...а тоді відкрию очі,
оглянусь навколо і почую
правду, що ховали темні ночі
Чи ж поможе час? Чи залікує?
