СОНЕТ 11
Мине зима, заграє сонцем літо.
Любов джмелем у квітці забринить.
Ударить грім і зливами привіти
Поллють, між нами менша стане нить.
Ми стрінемось у зорепадний вечір.
Гірським повітрям ляжеш до легень.
Я тихо обійму тебе за плечі.
Серця у такт заб’ють – «дзелень-дзелень».
Стоятимемо, наче дві статуї,
За свідків будуть тільки птахи в туї
І місяць, що скрутив чоло у ріг.
Коли кохання вистоїться в діжці,
Підем у дім по місячній доріжці –
Освятиться любов’ю мій поріг.
СОНЕТ 12
Освятиться любов’ю мій поріг.
Прийде нарешті славна ця година
Скоштую заборонений пиріг.
Наповню медом спраглу середину.
Вдихатиму тебе, як водограй, -
Кожнюською клітиночкою тіла.
Спиватиму, неначе вранці чай –
Повільно, щоби ще і ще кортіло.
Хай буде не сьогодні це, не завтра –
Не вихолоне серця мого ватра.
Заб’ю я гол, чекатиму твій пас.
Зіграємо колись в одній команді.
Заграє світло на моїй веранді –
Зійдеш колись таки на мій Парнас.
Любо 
Рада чути. Спасибі. 
