- Дивись, моя мамо, вже сонце сідає,
Ще й вечір приходить до нас на поріг.
І кожна пташина додому вертає,
Хоч було у неї багато доріг.
- Ти знай, моя доню, що рідна домівка
Додасть тобі сили, коли упадеш
І матінка рідна, як тая лебідка,
Назавжди з тобою допоки живеш.
- Невже, мені, мамо, коли я спіткнуся,
Пробачиш помилки мої у житті?
Невже, приголубиш, коли пригорнуся,
Й почую слова твої теплі й прості?
- Як можу я, доню, на тебе сердитись?!
Це ж ти - моє сонечко, ясна зоря.
Закрию собою, не дам засмутитись –
Нехай негаразди пливуть за моря.
Рідненька для мене ти, доню, людина,
Найкращою лишишся ти назавжди,
Бо наша сім'я, то щаслива родина -
Повинні її ми завжди берегти.
