Ти – крапля води у пустелі. Ти Місяць в нічній прохолоді серед розсипу зір, у зоряній короні. Вітер, що куйовдить крони дерев і моє волосся. Вітер, що підіймає на крилах.
Ти – пожежа спекотного літа, буревій, що ламає гілки і зносить будівлі. Грім і блискавка, холодний сніговій, що засипає дороги.
Без тебе немає доріг, без тебе немає часу. Тільки стіни і прірви, що вищиряються темними пащами.
Ти – рука підтримки і голос серед мовчання, опора і піднесення. Свіча і свічадо для моїх страхів.
І вони розчиняються.
Та зараз тебе немає. Ти залишив мене одну і дні стали нестерпно палючими, а ночі безмежно темними. Більше ніщо не освітлює їх. Все згасло.
Чому залишив?
Осяяти інших. Зробити більше. Розширити межі та здобути власні перемоги. Це так.
Та без тебе мене немає. Без тебе я згасла. Хоча нікому це помітити.
Без тебе.
