4
Лиш гляну в глиб твоїх очей –
Щезає біль і сум ночей;
До уст устами притулюсь –
Від щастя дужим я роблюсь.
В обіймах лагідних твоїх
Я лину в небо від утіх;
А скажеш: «Я тебе люблю!» –
Умить печальні сльози ллю.
5
Обличчя люблене твоє
Мені тривожні сни дає –
Привітне, ніжне, неземне,
Але поблідле і сумне.
Багрянець на устах палкий,
Та смерть лиш дасть цілунок свій –
Небесне світло згасне вмить,
Що в дорогих очах горить.
6
Твоя щока мою торкне –
Тектимуть сльози наші спільно;
Серця з’єднаються в одне
І зблисне полум’я всесильне!
Коли ж від наших сліз струмки
В сердець вогонь полинуть,
Тебе обнімуть мої дві руки,
Щоб міг я в любові згинуть!
Heinrich Heine
Lyrisches Intermezzo 4-6
4
Wenn ich in deine Augen seh’,
So schwindet all mein Leid und Weh;
Doch wenn ich küsse deinen Mund,
So werd’ ich ganz und gar gesund.
Wenn ich mich lehn’ an deine Brust,
Kommt’s über mich wie Himmelslust;
Doch wenn du sprichst: ich liebe dich!
So muß ich weinen bitterlich.
5
Dein Angesicht so lieb und schön,
Das hab’ ich jüngst im Traum gesehn;
Es ist so mild und engelgleich,
Und doch so bleich, so schmerzenbleich.
Und nur die Lippen, die sind roth;
Bald aber küßt sie bleich der Tod.
Erlöschen wird das Himmelslicht,
Das aus den frommen Augen bricht.
6
Lehn’ deine Wang’ an meine Wang’,
Dann fließen die Thränen zusammen;
Und an mein Herz drück’ fest dein Herz,
Dann schlagen zusammen die Flammen!
Und wenn in die große Flamme fließt
Der Strom von unsern Thränen,
Und wenn dich mein Arm gewaltig umschließt –
Sterb’ ich vor Liebessehnen!
