Старі сліди ввижаються ще й досі,
А вже не перша осінь на порозі.
Чи не забула? Зморені і босі
Вдвох ідемо, де тополь при дорозі.
Поза село, куди вела стежина,
До полотна в тумані сивім плеса,
Де в миті ранні сплескує рибина,
Де сині зорі скрапують із весел.
Старі сліди… невже вони назавжди
Для нас обох в минулому лишились?
Мені здається, у весняній згадці
Вони ще є, щоб додавати сили.
Вони ще кличуть хоч би на востаннє
По тій стежині нам удвох пройтися,
Ще раз скупатись в росах на світанні
Де слід до щастя може віднайтися.
Іще здається, коли наодинці
Все надивляюсь на твоє обличчя,
Не зустрічав гарнішої я жінки,
Хоч із зморщок мережива сплелися.
Хоч твої коси – пасемця русяві,
Вже передзимня паморозь покрила…
Та ти для мене до цих пір Купава,
Ти до цих пір моя голубка мила!
Щасливий тим, що в незрадливім серці,
Крізь все життя, як скарб свій найдорожчий,
Проніс до тебе почуття найперші
І пам'ять про сліди на тій дорозі.
понеділок, 14 серпня 2017 р.
