Це було... Рукотворне
страхіття...Ти - живий із АТО!!!.Одні ми в тривожному Світі,-
В своїй ночі,- отій, на яку ми чекали...сто літ...
Все було...Обнялись...Ти,- бур - бур...Руки... Шепіт...І миті,
Ті, яких ми бажали, настроюють душу в політ...
На лиці вже печать відчуття!..Вибух!.. Другий!!. І грім!!!.
Перша думка,- діждались!..Сокира зірвалась...Летить...
Дзенькіт шибок... Салют... Безголів'ю...Роззявам тупим!!!.
На ногах!!. Вже печатка жаху на обличчі!!.За мить
День Помпеї настав...Гул моторів...Удар!!! Крик жіночий
Розтинає розплавлену тьму...Всі біжать хто куди...
Горять хмари вогнем...Роблять пекло із темені ночі...
Летять хвилі стрімкі замітаючи втечі сліди...
Завмерши від бід - дві доби у гарячці й тривозі,
Бо ж сокира і далі висітиме на волоску...
Туга душу гризе на тій чорній зворотній дорозі.-
Безголові й роззяви - спокійно ж лежать на боку...
Діждались...Нарешті одні ми - тривогою вкриті...
Лежимо...Очі в стелю... Не милий КалИновий світ...
Громом стомлені вщент...Чорним щемом життя оповиті,-
В своїй ночі,- отій, на яку ми чекали...сто літ!..
Боротьба Дон Кіхота можлива,- вітряки ж поселились надовго!!. 
