Вінчало води й суходіл холодне тло
І лютий викорчовував живих,
Птахи спокути стерегли гріха стебло,
В опочивальню духу чередою з ним тяглись.
У височінь, де божу данину
Платили білизною, що лише кість давала,
Добротна кість людська. Той рай живився перегноєм
З тілес лушпиння, що Божа Мати оббирала.
По тім обідраних сама в гроби вкладала,
Молитвою морочила спокусу жить.
Над нею зірка в п’ять кутів сіяла
І порохом мело, і замітало те дійство забуттям століть.
Глібе, Ви, кажете "не напрягайся сам і не напрягай інших", але написавши цього вірша, ви напрягалися самі , і напрягаєте людей ( бо коли ми читаємо, ми аналізуємо і намагаємося зрозуміти) Було б коректно пояснити, те що ви хотіли донести,якщо вас читач питає. Чи ви насправді не вкладали туди змісту, а просто так написали, вірш заради вірша ?
Ви праві. Важкий день і, як наслідок, перша реакція - відчепіться. Та й тон питання насторожив. Але ж пояснив і поговорили приємно. Запевняю вас - морг я не відвідував і вірш заради самого вірша не писався. Може хтось зміг би про 33 рік веселіше, у мене так не вийшло. Насправді, дуже приємна ваша увага і я це ціную.
Видається якийсь аппокаліптичний ссюррeалізм...
Ви й хотіли написати у ссюррeалізмі, чи то так вийшло нeнароком?
А цe взагалі пeрл-головоломка...молитвою морочила спокусу жить...тобто у людeй (можe трe іншe слово?) є спокуса жити, а Богородиця насилала молитвою мороку? Звідки така образність? Літeратура? Кіно? Відвідини морга?
Цe всe нe РИТОРИЧНІ питання, мeнe цікавить!
А що, нехай буде "аппокаліптичний ссюррeалізм". Мені подобається. Я вам відповім словами одного старшого і досвідченішого ніж я товариша: "не напрягайся і не напрягай інших". Сподіваюся, що ані вірш, ані моя відповідь вас не образила.