Вези мене у весну, таксисте крізь смуток осені, дощ сльозливий, калюжі, що мов дзеркала відбивають реальність сувору. Пожовтілі листя в якості блимавки вже підморгують свіжим відтінком розлуки. Та повертай на станцію Тепла, щоби змінити гуму Свідомості і перейти до комфортного стану речей.
Вези мене у весну, таксисте крізь зими непорозумінь, слизьких відчуттів та холод людський Я заплачу Тобі віршами - твердою валютою душі і заправлю автомобіль вірою - паливом. А ще зготую гарячий чай із роздумів про життя - буття. Лишень вези за обрій, за небокрай, де мрії мають стоянку, де розквітають дерева вічним сенсом - бузком, де незаймані трави стануть постіллю для пілігрима, де сонце - золоте яєчко вилиє жовток Милосердя на темні плямки особистого пережитого...
Вези мене у весну, таксисте !
