Як можна людину любить,
Коли вона завжди спить,
М`яку подушку вранці
обнімає,
З обіду солодко дрімає,
З вечір`я сонце спати
не лягло,
А ми давно
уже спимо..
Так і життя твоє
пройде,
Чи сон то був,
Чи день блакитний,
Тобі однаково все це,
Чи в когось родяться
Сьогодні діти,
Чи десь страшна війна
іде,
Тобі прожив день –
І радіти.
А мені як з тобою жити?
Про що питати?
З чим радіти?
Сльоза спливла,
Тобі пусте...
Босоніж йду,
по кропиві,
Щоб не заснути
і собі,
Червоні плями
залишились,
І у росі спогади
вмились,
Кого кохаю – вмить
згадала,
З ним щастя,
Думку, радість
мала.
І навіть голос,
Погляд, дотик,
Усе живе донині
й досі,
Хоч з`їв зелений
Змій його.
Та був він сонце –
грій його!
Для мене мов солодкий
мед,
Спокійний день,
І вмить заграва,
Яскрава блискавка
в ночі,
Чи дощ, що вийшов із
туману,
Із теплою веселкою
в лугах.
То – дивний сон
стоїть перед очима,
То щастя пережите
у роках,
Ніколи не забуте,
вмите ранком,
Що ходить досі
поряд у стежках.
Зі мною поруч,
за руку тримає,
Той дух, та постать
у віках.
Одна любов єдина
і жадана,
Одна у серці
Назавжди,
Ну а життя будь
йому шана
Іде, пустує,
Без Любові спить.
Мої думки, поряд,
Завжди з тобою,
Хоч не встояв
Ти перед бездною
життя,
Я пам`ятаю твою
Посмішку
Веселу і вродливу,
І душу ніжну, легку,
Як зоря.
ID:
762874
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 29.11.2017 00:45:02
© дата внесення змiн: 29.11.2017 00:46:07
автор: Людочек
Вкажіть причину вашої скарги
|
