Я її сьогодні, зранку, зустрічала сміхом,
А вона лишень моргнула, закидала снігом,
Холод дмухав гучно в шибку, вітер морозив,
Дим собі усівся в комин, ніби в ньому жив.
Решетом здалося небо- сипали сніги,
- Щось би втнути! - шепотілись птахи від нудьги,
Три смереки коло стежки- в божестві краса...
Десь поділось тепле сонце, зоряна роса.
Перша гОйдалась в колисці- гілля чепурне,
Задрімавши, сон уздріла... скоро все мине,
Друга ніжно прикривала білим кожушком,
Коси вітром розчесала, вмила молоком.
Третя пестила сестриці, грала їм пісень,
Гучно з місяцем сміялась, що засів на пень.
До млину зима спішила, міхи волікла,
Із морозом- морозенком хліба напекла.
Знов її сьогодні, зранку, зустрічала сміхом,
А вона вже хизувала білим, білим снігом,
Білим снігом, білим хлібом, звоєм оксамиту,
Вишивала над землею білосніжну свиту.
