чи не бачили ви тут зеленого –
небаченого джека верболоза?
він ходить, підмітаючи землю хвостом,
і в нього в зелених очах якась невиразна погроза.
він, буває, сидить під деревом
та попиває росу з жолудевої чашки,
а раптом підхопиться, бігає,
тицяє костуром в землю,
де якій квітці зійти, чи маслюку, чи билині,
чи прихистку для комашки.
зовсім сумно йому, бо не можна в поході солдату
попустити всі віжки. вже й ніч потихеньку бреде.
так, це не смішно. він носить зелену шату,
не має коли співати, й танцювати не має де.
невже ти ніколи не спиш, друже сердитий джеку?
яка там тобі таємниця
грає в твоєму серці, наче зелений нектар?
минають століття; все гарне вже десь далеко,
тепер тут електрика й транспорт,
технології й цар-кошмар.
чим стало це місце? ти поглядаєш на це
несхвально, проте з погрозою,
чи з благородним прокльоном, –
і подекуди з'явиться квіточка чи деревце
тут на землі безплідній,
захаращеній склом та бетоном.
дуб, горобина та гостролист –
посаг твоєї, все твоєї, твоєї
досі молодої.
кожне зелене лезо її шепоче:
о, це мій джек верболіст!
допоможи перебути цю зиму нам, джеку,
дай нам терпіння й зброї.
ми такі всі, як ягоди на гостролисті.
знов прилетіли дрозди –
всі наші надії на джекові сущому,
як троль, зеленющому,
верболісті
за твором: jack-in-the-green, jethro tull
