Солнечные зайчики вырвались на волю.
Прыгнули на Землю с золотых лучей.
Хоть мороз ядрёненький наши щёки колет,
на душе декабрьской стало потеплей.
Вместе с воробьями веселятся лучики
и синиц целуют, чтобы их согреть.
Серебристой пылью выстланы, по случаю,
тропы и деревья. Радостно глядеть.
Хочется присыпать на пустых поляночках
все следы от птичек и зверьков лесных.
В лес приходят дяди вырубить деляночку
и нещадно губят мир чудес простых.
Солнечные зайчики прыгают заманчиво.
Хочется мне с ними тоже поиграть.
На верхушках елочек завязала б бантики.
Я улыбку счастья всем хочу послать.
***
Сонячна усмішка
Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767051#com3396805
А сонячні зайчики вирвались на волю,
Золоті промінчики сонце розсипа,
І тепліше стало на душі від того,
Хоча хазяйнує надворі зима.
Разом з горобцями промінці стрибають,
Цілують синичок, щоби їх зігріть.
І засяяв іній срібними вогнями,
Дивними зірками сиплеться униз.
Та встеляє стежку, що веде до лісу,
Хоче притрусити на землі сліди,
Що птахи й звірята їх там залишили,
Аби хто з чужинців не прийшов сюди,
Щоби його мешканців не порушив спокій
А ні злий вовчисько, а ні браконьєр.
А сонячні зайчики стрибають високо,
Звідтіля всміхаються промінці тепер.
