Моя прекрасна українська мово,
Така ти мила, ніжна і чудова,
З дитячих літ пісенна і казкова,
Але, нажаль, занадто колискова.
І ти для мене (вибачай, рідненька)
Скоріш уже бабуся, аніж ненька,
Бо надто любиш поринать в минуле.
Хіба ти хочеш, щоб ми всі поснули?!
Подумай, ми ж бо – центр Європи, правда?
Чому ж твої сини, твої обранці
Живуть за принципом «моя хатина скраю»?
Мовчиш, старенька? От і я не знаю,
Чия у цьому все ж таки провина.
Але тепер моя (й твоя!) дитина
Підручники собі купляти мусить
У росіян, ба! – навіть в білорусів!
Хіба ж таки нам, українцям, личить
Віками пробувати на узбіччі?
Було і в нас ясних голів чимало,
Та тільки їх ніяк не шанували.
Тому і називаємо тепер ми
Наш рідний вертоліт «гелікоптером»,
Зате пишатись ладні без упину:
«Сікорський – він же наш, він - з України!»
У кого є мета, наука, поступ,
У того й мова не спиняє росту.
Чи буде врешті час, коли чужинці
Почнуть наук навчатись в українців?
А поки доведеться позичати
Чужі слова «комп’ютер», «форум», «чати».
Та ти ж, я знаю, на любов не бідна,
Прими їх, як діток, в свої обійми.
Казки й пісні – це добре, моя рідна,
Та ще ж нам і підручники потрібні.
Отож не будемо часу втрачати,
А станемо навчатись і навчати.
Оценка поэта: 5 Чи не тому це відбувається, що у нас взагалі надто обмежено сам термін "культура"? В Європі че поняття охоплює увесь пласт досягнень ,а у нас -лише мистецтво
MiShura відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чи не тому це відбувається, що у нас взагалі надто обмежено сам термін "культура"? В Європі че поняття охоплює увесь пласт досягнень ,а у нас -лише мистецтво
