ДІТИ - ЦЕ КВІТИ,
МАМА – ЦЕ ЛІКИ…
Доброго дня, моя "КПеешна" сім"я. Мабуть усі дорослі знають і
відчувають, що для дітей найважливіша людина - мама, а для мами –
дитина. І задля дитини мама готова на все. А яку ж радість приносить
кожній жінці народження дитини, про це теж знає кожна мама...
У Кропивницькому уже 15 років існує чудова Всеукраїнська розважально-інформаційна газета: "САКВОЯЖ,історії з життя"...До неї пишуть усі небайдужі люди. І всі,чи майже всі, твори газета обов"язково друкує. А ще в 2017 році вийшла книга:"САКВОЯЖ":15 років життя,яка є збірником історій і віршів читачів цієї газети. У ній опубліковані надіслані до редакції історії на протязі з 2002 по 2017 роки. Це не просто книга, це-казка ,дуже гарно оформнена і порівнюючи не дорога...
Ось уже майже 15 років і я є: і читачем, і дописувачем до "Саквояжу"і цієї книги.
І певне всі знають, що слово саквояж означає – мішок, ручна дорожня
сумка.Отож і збирає ця газета історій,які їй надсилають прості дописувачі... В кожному номері цього видання є якісь цікавинки, а ще є й
такі, які викликають цікаві власні спогади. Ось наприклад у №44 від
02. 11. 2017р. для мене такою стала історія Марії Садовенко "А на
порозі…Гітлер", де вона розповідала про забаганки жінок при надії. А
так, як мені прийшлося бути в такому стані аж три рази, той мені
відразу ж пригадалися, щоправда не забаганки, а ситуації:
непередбачувані, а іноді й прикрі. Почну з перших своїх пологів, які в
мене були ще тоді, коли я була студенткою. Академвідпустку я не брала,
і відразу після зустрічі Нового року, зібралась їхати на екзаменаційну
сесію, хоча і була вже в декретній відпустці, та за медичними показниками
і власними підрахунками повинна була народжувати десь у середині лютого.
Мама не
радила мені це робити так як з свого досвіду знала, що пологи можуть
бути і раніше.. Та я все ж поїхала. Мої однокурсники віднеслися до
цього з розумінням і ненав"язливо опікувалися мною. Та мама все ж
змусила мого Анатолія поїхати і вмовити мене повернутися додому. Той
узяв відгули, та й приїхав. Декілька днів побув зі мною, доки я склала
останній екзамен, та й на старий Новий рік привіз мене додому. Сам
пішов у якихось справах, а я готувала вечерю. Почувши, що хтось
постукав у вікно, я глянула на нього і моя душа відразу перемістилася
у "п"ятки", бо у вікні я побачила чорта, я заойкала, а чорт з
незвичайним рудим обличчям і ріжками, зареготав. Я опустилась на
стілець і застогнала. На щастя у цей момент додому повернувся
Анатолій, я почула серед голосів і його голос, і гучний сміх. До хати
зайшли Анатолій разом з чортом і його супутниками. Ними виявилися: мій
двоюрідний дядько Мишко,(син бабусі Дусі, про яку я вже писала, а про
самого Мишка ще напишу в окремій історії), та його довготелеса
подруга, з натягнутою на обличчя капроновою панчохою,підмальованими вусами і бровами, та ще й з хустинкою на голові, зав"язаною над лобом так,що її кінці слугували ріжками. Вони прийшли посівати. Я уважно вислухала їх цікаві посіванки,та й
піднялася ,щоб поставити на стіл вечерю, та нараз почула різкий
болючий поштовх, а по моїх ногах потекла вода. Отож довелось відкласти
вечерю і негайно доправляти мене в лікарню. А на вулиці сипав та й
сипав сніг і морозом припікало. В лікарні мене оглянули і сказали, що
прийшла пора народжувати. Мене мучили страшні болі, а роди не
розпочиналися. Мені хотіли дати якісь "гарячі" уколи, та ніхто з медперсоналу
ніяк ні міг нащупати мої вени, і це задавало ще більшого болю.До того ж ще й акушерка яка приймала роди розгубилася і в голос виразила побоювання і жаль,що не відправила мене на роди до райлікарні. Тоді втрутилася одна й медсестер і з її допомогою все минуло благополучно. Але для мене,тоді ще зовсім
молодої жінки це були неабиякі випробовування. Мої муки продовжувалися
ще дві доби і лише 16 січня під вечір народився мій синочок.
Я ще перебувала в пологовій кімнаті, як почула голос свого дівера, який
повертався з якоїсь вечірки і завітав до лікарні, щоб довідатися хто ж
народився. ВІн прямував прямо до пологової кімнати, та його звісно не
пустили,лише сповістили, що народився хлопчик. А вже 17 січня майже
всі працівники лікарні заглядали до мене в палату, щоб подивитися на- на
їх погляд, надзвичайно красиву новонароджену дитину. Разом зі мною в
палаті були ще три породіллі, причому одна з них моя хороша знайома
Галина. Тут же стояли і ліжечка у яких посапували наші первістки.
Найбільше дісталося Галині. Її хлопчик був найбільший і весь час
вимагав їсти, а мій більше спав і майже не плакав. Галинка заздрила
мені, бо ж дітей ми, змучені першими пологами, були теж дуже виснажені, а
доводилося ж не лише кормити, а й перемотувати і прати,і сушити пелюшки…
Через три роки я знову ждала народження другої дитини. З Галиною ми
частенько зустрічалися, іноді з саночками і своїми хлопчиками, та й з
чоловіками, та ще й з друзями. І Галина часом жартувала, що можливо ми знову
народжуватимемо разом. Нащо наші чоловіки заперечували, говорячи, що
Галина народить десь на місяць раніше, бо ж це видно і з її живота, і
з передбачення медицини, вона мала народити в лютому, а я в другій
половині березня. Та ось наступило 28 лютого, і коли я прийшла до
лікарні, то виявилось, що Галина вже народила знову хлопчика. А ще
вона мені розповіла, що вночі ідучи біля мого будинку до лікарні, вона
гукала і мене. Ось так і других хлопчиків ми народили в один день:
Галина ранком, а я пізно ввечері. Тепер уже ми домовилися, що назвемо
хлопчиків одним іменем. Отак появились наші Славики…
Донечку я народжувала у районній лікарні. Але й там не обійшлося
без пригод. Доставили мене туди пізно ввечері, і весь медперсонал був зайнятий на важких пологах, то отож акушерка прийнявши
мене і виконавши деякі процедури, швиденько повернулася в пологовий
зал, а я залишилася одна... І тут виникла проблема з туалетом, мені туди
була велика потреба, а я не знала де та туалетна кімната. Виповзла в
коридор оглянулась сюди - туди, нічого не втямила, аж запаморочення
відчула,присіла майже до підлоги і заойкала... Та все ж знайшлася якась добра людина,що доправила мене до туалету.
А в цей же час акушерка певне згадала, що залишила породіллю одну,
повернулася до ванної кімнати, а породіллі нема. Уже після пологів
вона приходила до нас в палату і, сміючись розповіла, як злякалася, що
загубила породіллю. У райлікарні діти перебували в окремій палаті і
нам їх приносили лиш кормити. Щодня до нас навідувались акушерка, чи то
гінеколог і, обов"язково дитячий лікар. У перший же день, (а донечка
народилася о 12-ій ночі), мені повідомили, що перші 5 -6 днів не можу
кормити своє дитя, так як у нас з донечкою різні резуси, і це
небезпечно для життя дитини. Отож довелося стіжувати своє молоко, а
дитя моє кормила інша мамочка… Та зрештою все налагодилося…І коли я
повернулася з лікарні, хлопчики мої були дуже задоволенні, що мають
сестричку. А ще після того, як Славик підріс, я віддала його візочок
своїй недалекій сусідці, то я ще була в пологовому будинку, як
хлопчина побачивши сусідку повідомив, що в нього вже є сестричка,
попросив її повернути візочок. Були й інші пригоди, коли народився
Славик, старшенький Сергійко дуже хотів сестричку, і бувало, як тільки
побачить через вікно "Швидку допомогу", то відразу ж просить мене піти
до лікарні, та купити сестричку ,а то якось був готовий продати братика бездітній продавчині магазину, та все ж таки пожалів братика і від продажу відмовився,а ще якось домовлявся з своїм зі своїм
двоюрідним братиком, у якого була маленька сестричка, помінятися, бо
тому дуже хотілося братика, а моєму сестричку... А коли мала народитися
третя дитина і ми його питали кого б він хотів, то він говорив,що якщо
вже купляти, то краще хлопця, щоб можна було грати у футбол… Було ще
багато цікавого, і донині приємно це згадувати, бо ж воно було таке
чарівне, і ми були молоді і здорові, і всі турботи за дітей нам були
не важкі, хоча й тоді бувало, що не можна було купити щось дуже
потрібне для дітей, та й для себе теж…Та все вже минуло і живе лише у
спогадах, які й тримають нас у цьому жорстокому світі. Отож і живемо
тепер спогадами…
Згадка за згадкою, життя - загадкою, з променем сонячним, з вогнища
полум"ям, з чистими росами, трави покосами, з тихою водою, бува й з
сльозою, з піснями й жартами, все живе в пам"яті...
ID:
771649
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.01.2018 14:06:21
© дата внесення змiн: 17.03.2018 09:31:29
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
