Дороги ті останньої війни...
Дороги підлості й зухвалого розбрату...
Ішов –не гнувсь ти крізь життя по ним,
Й живеш, як заповіщано солдату.
І сонця не просив, і від біди
Ніколи не ховавсь за спини друзів,
І навпіл хліб ділив на всіх завжди,
Й, коли душа стискалася у грудях,
Ти паніки не бив і не впадав
у розпачу оманливі тенета,
А просто жив лиш так, як зажадав –
По совісті, а не за дзвін монети.
...Та, в час, коли загримала гроза,
Коли надії не лишалось більше
Ти просто встав, і втримав небеса...
Щоб сяяли для всіх вони світліше.
Т.Прозорова
