Пече в мені невигойна жарина,
Як чаєнятко душенька кричить.
Розхристана... і бідна Катерина,
Кому ж тебе сирітко боронить.
Рвуть звірі дико теплу “непокору,”
Як ті гієни упилися в плоть.
Столиця спить, не зупинить потвору,
Із підземелля вийшов Саваот.
Ті самі бють,що вчора нас вмивали,
У нашій непокореній крові.
І правлять ті, що в серце нам стріляли,
А вам здалося, що вони нові.
Злизали табір слуги каїнові,
Жінки побиті, дітки і вої.
У сніг упали сльози полинові,
На хрест московський капало з хвої.
Стоїть, як страх, як памятник Актору,
У простір кров'ю харкає земля.
Орди сматрящий, вибл.док Мордору,
Як всевидюще око від Кремля.
І там і тут єдину роблять справу,
Вкраїну нашу знищити хотять.
Та наше все, належить нам по праву,
Пора “святих” нагаєм розвінчать.
Не можна більше вірити жи2ові,
Нечистим їх вклонятись богам.
Вони ж пітьми, служителі, Єгові
Не личить нам згинатись козакам.
Перлину перетворено в руїну,
Пече, пече мені у грудях і жалить.
Вбивають тіло, ставлять на коліна,
О. Господи, як серденько болить.
