Сніжний в’ється туман,
замітає напрочуд.
Іній віти скував,
в них ворони скрегочуть.
А над саваном цим
дзвони храму співали,
Усім намірам злим,
гідно протистояли.
Дзвін, то мій оберіг,
він полинув у далі.
Хто мене уберіг
від смертельної сталі?
Ставлю свічку йому,
вдячно кланяюсь Богу.
Свічку другу несу,
бо далека дорога.
Знов сніжить і болить
в серці схована туга –
В снігу вбивця сидить
мого вірного друга.
Кулемет, не строчи,
слухай дзвін похоронний,
Від гріха відпочинь…
Став я трохи набожний.
Зимний давить туман,
замерзають долоні.
Білий саван стогнав
на засніженім полі.
