У жінки для води було два глека.
Носила життєдайну в них щодня.
Дорога до струмка була далека,
Стежина звивиста веде не навмання…
Набрала, як завжди, по вінця повні
І стежкою поважно попливла.
Та в глеку – тріщина, що видно й зовні,
Тому з одного половину пролила.
І це не вперше, зАвжди так траплялось,
То ж повний глек з погордою дививсь.
А той, з щербиною, з якої проливалось,
Сором'язливо у кутку журивсь.
- Пробач мене, о добра господине!
Нічого вдіяти не можу я із цим.
Допоки йдеш, водиці половина
На землю струменем спадає дощовим.
Та жінка лиш привітно усміхалась…
- Чи бачив квіти обіч стежки ти?
Я їх лиш з твого боку засівала,
Бо лише там судилось їм цвісти.
А ти щодня мені допомагаєш,
Щоб цей квітник красою дивував.
Його водою щедро поливаєш,
Без тебе він так рясно б не буяв.
***
У кожного із нас свої «щербини»,
Та спробуй їх сприймати, як талант.
Хороше вмій побачити в людини,
Як чує музику у всьому музикант.
І май життєву мудрість, щоб недолік
Став перевагою від певної пори…
На благо поверни його поволі,
Поглянь на це не знизу, а згори.
Дуже гарний вірш! Мудро!
І май життєву мудрість, щоб недолік
Став перевагою від певної пори…
На благо поверни його поволі,
Поглянь на це не знизу, а згори.
Всього найкращого Вам!
Рада Вам. 
Дуже вдячна Вам і за коментар, і за побажання 
