Самотня хатка так боялась грому.
Зіщулилась, нема кому молитись.
Щоразу поглядала на ікону,
До когось їй хотілось притулитись.
Шалений шторм хитав її кораблик,
І невгамовно била громовиця.
В цю мить вона була, неначе карлик,
Як проїжджала в небі колісниця.
Далеко, в місті хтось просив у Бога,
За мир і спокій в отчому гніздечку –
Гроза пішла далеко від порога,
Повів Ілля негоду за вуздечку.
Це дійсно літній вірш, гарно виписана конкретна ситуація, коли шаленіє гроза,стає боязно і тоді звертаєшся до Бога, адже тут більш ніхто не допоможе. І добре, коли гроза без щкоди пішла від порога. Хай завжди все буде добре!