За теплий промінь жайвір зачепивсь,
Колосся стигле випинає груди…
Колись уже б ніхто і не журивсь,
Сказала б бабця: «Голоду не буде!»
Хвилює вітер пшениці й жита,
Обрамлені волошками і маком.
Прогрес – і технологія не та,
І жодного бур'янчика у злаках…
Сидить на призьбі, тішиться стара –
Погідно, тепло, хоч хатина вбога.
Пливуть літа, а смерть не забира…
Щодня про хліб насущний просить Бога.
Журитись наче приводу нема:
Поля засіяні хизуються врожаєм.
Проте сидить старенька, мов німа,
Останнім часом все її вражає.
Сюди приходить з ворохом новин
Сусідка, що усе на світі знає.
В начальниках великих її син
І «перспективи» їй повідомляє.
Про пенсії, закони, про війну,
Про справжні її факти і причини…
І що ніколи не признає ту вину
Той, хто насправді в бідах наших винен.
І плутались в старечій голові
Неспокій, розуміння й невідомість.
Химери світ заповнили нові,
Не вміщує таких її свідомість.
І так тривожно на душі тепер…
Війна – на Сході, і бали – повсюди.
Країну хтось зсередини роздер!
Самотня бабця з хлібенятком буде?
Гарно пишете. Прочитав із задоволенням.
