Нарешті на пожовклі вузлуваті фаланги
Напливає плоть. Хай і чужа, та і це удача.
Мені вдалося втекти з-під стін, яких для тебе
ніколи і не існувало. І кості моїх стоп весело
цокотіли по бруківці, викладеній із моїх зубів.
Це почуття мало б бути вогнем. Але виявилося,
що це - морозна куля, до якої налипла моя шкіра,
варто було лиш торкнути необережно і спрагло.
І оголився пташиний кіль на розірваних грудях.
Але чомусь не болить. Віват байдужій анестезії.
Я - свинець, і мене не вбиває твоя радіація.
Я - свинець, і колись я стану кришталем,
Який розбиватимеш не ти. Порадіти з цього?
Чи сумувати, адже однаково розібюся. Та до біса.
Головне, я знову маю легені. Хай дихають смогом.
