Спіймалось в сітку павутиння літо,
Летіло, зачепилось десь в тернах.
Як у дитинстві, знов літаю в снах.
Розгублена – ну що із цим робити?
Ще дошкуляє полуденна спека,
І попеклись у яблучок боки,
Та десь далеко, на перегонки
Із осінню летить сумний лелека.
Ті сни без барв. Там сутінки сіріють.
А я, мов птах, понад степами лину,
І музика зірок звучить без спину,
Та придорожні трави душу гріють.
Щоденні справи, метушня, турботи,
До них припнута, наче пес до будки.
І спраглої землі засохлі грудки
Знов додають скорботи і роботи.
А я лечу. Що скажуть – наплювати,
Бо в осені такі ж як в мене очі.
Та й сни мої – вони завжди пророчі.
Жаль тільки, що не вмію малювати.
