У снах ти забуваєш жити,
З корінням вириваєш душу.
Збираєш крихти нетривкого літа,
Хоч знаєш – відпустити мусиш.
Вода змиває дні осінні,
Шукає у глибинах щастя.
Немає з ким сміятись, окрім тіні,
Думки втікають – з ними попрощайся.
Пісочний час тече у вічність,
Зникає в сутінках яскравих.
Світанки завмирають в січні,
Життя земне вже не цікавить.
Майбутні спогади блукають
На схилах зоряного неба.
Де спить весна – ніхто не знає,
Шляхи розмиті – не для тебе.
