Чи ти знав, що я полюбляю прокидатися разом з першими променями сонця, яке лоскоче зазвичай моє лице крізь вікно?
Підтягуватися , як кішечка і завертатись в маленький рогалик, додивлятись свої дивні сни…Думати про новий день, про те, що варто робити, що ні. А потім все відсилати під чортячі зади і просто жити. Говорю «що буде те й буде!»
Босоніж ступаю на холодну підлогу, трохи кривлюсь. Не навиджу холод. Знаєш…не полюбляю розмовляти ні з ким зранку.Тільки кава та якась книжечка. Нехай буде Люко Дашвар "Молоко з кров’ю».
Ти знав, що проза мене рятує? Знав, що пишучи що-небудь я відчуваю, ніби малюю собі крила, ніби вчуся наново літати, ніби створюю умови для існування. Жива, наче..
Намагаюсь писати просто, не вишукано, не по-професіональному (ще не вмію). Викидувати думки прямо й лаконічно, трохи ноткою мрійливого дівчиська і романтика одночасно.
Слова іноді вистрибують на аркуш паперу, немов непосидючі дітлахи, вмощуються там, де їм зручно. Не факт, що з цього щось виходить, але ж пишу..щось-таки творю, не зупиняюсь, навіть якщо це повторюється, знаю, що все краще і краще висловлюю свої думки, і дітлахи більш стають слухняними.
Знав, що мрію стати письменницею? Ні? Хм..дивно) Письменницею це звичайно трохи занадто, скоріше феєю чарівних слів. Хочу відчувати слово, хочу писати для людей так. Щоб змогли відчути на смак його, почути, доторкнутись, поглянути в його душу, відчути стукіт серця. Так, у слова є серце! Повір…
Читаючи ці рядки, хтось-таки подумає, що якась навіжена або схиблена пише листи комусь невідомому, чує стукіт серця слова і щось про дітей таке верзе. Але, любі мої читачі (сподіваюсь вони-таки є), кожен з нас навіжений по-своєму, і кожен відчуває цей світ по-різному. Я ж трохи творча людина) Не винна, що пишу те, чого бажає моя душа…
Кому як не нам відчувати ці деталі, ці невидимі ниточки прекрасного. Взагалі не розумію, як можна не насолоджуватись теплим вітром біля моря, або на мить підняти голову вверх і поглянути на кошлатинки неба- хмаринки. Як не замилуватися обіймами котів біля під’їзду, як проігнорувати стукіт дощу у вікно. Він же також живий. Хоче побазікати! Ніколи не розуміла байдужості людей до цих дрібничок, до краси слова, до краси природи, до краси Всесвіту…певно бідні вони, хоч і гаманець наповнений різними непотрібними купюрами. А який зиск, коли душа пуста, коли розум прозорий й чистий (бо там нічого нема), коли губи вимовляють фальшиві слова, слова-кліше.
Фу, аж моторошно стало…
Знаєш…моя уява все частіше розфарбовую наші з тобою вечори..такі затишні та теплі. Камін, вогонь, гарячий мелісовий чай з печивом, твої обійми. Цілуєш в шию (знаєш, що моя слабкість). А я обіймаю ще дужче, впускаю свої тоненькі пальці у твоє тьмяне, м’яке волосся, вдихаю запах спокою, миру, гармонії…
Знав, що ненавиджу красномовні слова? « Чому?» - запитаєш. Бо в них найбільше брехні. А я її відчуваю за кілометр від себе. Я оточена нею, тому не важко вичислити, де справжні слова, а де фальш. Ненавиджу обіцянки й не терплю, коли запевняють повірити. Саме тоді ще більше остерігаюсь людини. Будую холодну стіну з пастками, беру внутрішній бінокль, спостерігаю…чекаю нападу ззаду. Зазвичай люди ранять в серце.
Люблю тишу і спільні наші перегляди якогось фільму…так я вже їх люблю, хоч їх ще не було. Смішно, але я мрійниця. Ну що з мене взяти)
А ще я боягузка, знав? Певно здогадувався...
Боюсь тебе…боюсь твоєї турботи, ніжності, колискового голосу. Боюсь твоїх доторків, боюсь спорідненості душ, боюсь занадто солодкий сміх, боюсь карамельного погляду, боюсь до чортиків …бо знаю, що покохаю в кінці. Ти це зрозумієш, коли я триматимусь за тебе щоразу, коли йтимеш на роботу, коли підеш на посиденьки з друзями, коли поїдеш кудись далеко до батьків. Відчуватимеш щоночі, як сильніше притискаюсь до тебе, як маленьке дворове котеня і сопітиму у твоє плече. Як стримуватиму сльози, аби не налякати тебе, щоб ти був поряд, не побачив моєї слабкості…ось настільки мій страх заволодіє мною..
Тому добре, що поки пишу це сюди, а не говорю особисто.
Як тільки побачиш мене - забери до себе..
З любов'ю,
Твоя...
ID:
809372
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.10.2018 01:30:44
© дата внесення змiн: 06.12.2020 11:42:41
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
Твір,в якому дуже гарно йдеться мова про прекрасні і важливі речі! 
