Як м'яко та ніжно торкається вітер до трав,
Щоб хвилі зелені текли у приливах-відливах!
У свіжих обіймах він кожну стеблину тримав
Та їм про кохання своє шепотів у поривах...
Гриваста ковила, ромашка, тіпчак, астрагал –
Купаються сонячні трави у вітру в долоні,
Неначе якийсь чарівник на сопілці заграв
Та вивів своїх діточок у танок на осонні.
Ах, степ український! Замрієна сповідь душі,
Де запах полину – солодший за всякі парфуми!..
Лягає мазками на білу холстину віршів
Трава степова українська цілюща, мов руни...
Оце поезія... 
