Полетіли в небо журавлі,
Білий сніг припорошив їх крила.
А у низу, далеко на землі,
Село примарна мряка заступила.
Не ходять більше по дворах собаки,
Воли у стайня більше не ревуть,
А лиш пpокляті, вражі посіпаки
Зерно останнє із хатів везуть.
Ідуть за ними другі вурдалаки,
Збирають зморених людей.
Кидають в ями повні мряки,
Й погаслих вже давно очей.
І пробиває з дня на день новина,
Що чорну дошку вирощено ще.
Взивають люди Бога Сина,
Та храм закрито давно вже.
Чекає смерть на матір і дитину,
А хліб гниє, його не роздають.
Зникають села кожну днину,
Москві покірні в новий дім ідуть.
Будьте прокляті вражі посіпаки,
Розбийтеся червоні зорі вщент!
О не прийми ти, земле, плоть собаки,
Що жаху цього диригент!
А ви, стражденні, мученики наші,
Летіть у небо білим журавлем.
Ми молимося всі за душі ваші,
І пам'яттю про вас ми всі живем.