"Таємнича історія Біллі Мілігана" Даніеля Кіза справила величезне враження. Роздвоєння, розтроєння особистості. Злочин однієї особистості падає на всіх. психологізм зашкалює. Роздуми снують у голові однієї людини, яка не може зрозуміти - хто ж вона.
Я хочу мати руку друга,
Тримать її щодня.
Може пройде моя недуга
Й не буде навмання.
Спочатку так як безкінечність,
А потім промінці.
У стелі видно їх безпечність.
За ними назирці.
Іду я не спиняю ходу,
Тримаю рівно путь,
Щоб не було мені відходу,
Щоб цього не забуть.
То світло дивне - це софіти
Освітлюють мене,
То дивляться на мене діти.
Ця чаша не мине.
Як страшно падати у безвість,
Й не знати ліку дням,
Як тяжко чути слово "совість".
Бракує почуттям.
Роздвоєно, розмито, злито
В затоку забуття,
До пазухи камінь прибито,
Що тягне в небуття.
таке страшне, таке пекуче...
Бракує часом слів,
Але воно таке жагуче,
Що десь весь світ згорів.
Я сам кудись забрів.
Куди? Весь світ здурів...