Коли понеділок підступно підкрадається до ледь зачиненого вікна, він з легкістю долає цю несерйозну барикаду і заповзає у, ще вчора, затишну і теплу кімнату. Кров наших вихідних починає пульсувати у буденних проблемах - в когось з нас робота, хтось вирушає у мандри… але не варто забувати хто ким являється…я похапцем потягую дуже дивну і насичену каву на основі арабіки, яка ледь-ледь обпікає руки в той час, коли ти собі заварюєш другу порцію цього чудодійного напою, мої переживання діляться на три, а позитив примножується, бо я люблю відпочивати, в таких хитрих варіативних тенетах, ще лягаючи спати я наперед продумую, тактичні схеми моїх контрнаступів на тиждень наперед, розділяючи свій життєвий вимір на просторові локації, сектори і кластери, в яких бурно відбуваються смертельні конфлікти за участі авіації, нанотехнологій, і синтезу усього най-най-найнебезпечнішого, що могла придумати людина у цьому світі…твій конфлікт інтересів зростає, бо я з то4ки зору логіки роблю усе правильно, але твої емоції обурюються, і починають поводити себе як погода останнім часом, від раптової зливи чи холодного буревію, до пекельної спеки…особисто мені не подобаються фальшиві тезиси, і можливо я зовсім не адаптований до життя на периферії, але і ти дівчинка осінь, яка боїться блискавки, ще більше ніж грому, через ряд уявлень і причин, що поховані у безкінечних варіаціях минулого…я тільки усміхнуся, бо ці всі оказії і називаються життям, постійні хитросплетіння божевілля і максималізму. Знай скільки ти б не хмурилась, і твоє небо не було б таким похмурим, вітер змін змиє це все свіжим потоком повітря…і ми знову будемо дихати разом одними і тими ж легенями…
