Ми всі самотні душі в цьому світі,
ми ночі сльози,
отруйні дози - самотності,
що виросли у зраді цвіті,
ми всі розіп'яті серця,
наш розум в ролі жерця ,
душа вдівця, лиш божевілля до лиця...
І навіть час стоїть спокусу вдихаючи,
любові не знаючи...
Бо створенні пустими стінами не можуть мріяти,
а тільки розбитими надіями дороги сіяти,
і зупинитися,
щоб назавжди самотнім лишитися..
