Скочив Стефко мій із Кумом нині в ополонку...
Та ше, хлопе, не Йордань, шо маєш за гонку?
Каже - мусять сі до завтра моцно тринувати,
Аби зрані за отцьом в полонку скакати.
- Боже, Стефку, та отець вдігнут купу райток,
А ти з кумом - два герої, скочите без майток.
Отець, Стефку, вдігнут ризи - то юш не замерзне,
А ти з кумом - два без майток, то вам сі ю змеркне.
Так юш довго тренували, жи застала нічка,
Добре жим махнула дров, ше горича пічка.
Ми з Кумов усьо зладили - стів світий із свічков,
Тай пішли хлопів шукати тов, святковов нічков.
Розшукали коло стайні - страху повні руки,
- Ту то треба так терпіти нелюдськіі муки?
Стефко мій ногами тер і стогнав за бочков,
В кума єйці калатали - запортки під квочков.
Стефко рачки ліз до хати - стогнали пороги,
А у Кума всьо стояло, як у дітька роги.
Кума наші так пищала, як би мала «білку»,
Бо я Кумови всадила мижи ноги грілку.
Стефко клав то всьо на бляти та стогнав блаженно,
Я махала кочергов - ніяк не віджену.
Боже, Стефку, та не хочу у хаті каліку,
Хочу сексу із тобов до скінчення віку.
Правду кажут старі люди: Голова сивіє,
А в мозгах, як у тій бочці, моцно вітер віє.
Відигріли сі хлопи - сині, як венгерка,
Розглідали то начині в куті до люстерка.
Спіртом терли, бо всьо було - єйці Великодні,
Всі кольори цвіли моцно жи стерти негодні.
Прошу, хлопці! - Би с те завтра всьо не морозили,
Би здоров’я добре мали, та нам довго жили.
(С) Леся Утриско
