Ось так пройду і знов не озирнуся.
Моя душа - руйновище світів.
Колись до когось,може,пригорнуся,
Та не втоплюсь серед чужих морів.
Просить не стану ласки і спокою.
В чужих руках і полум'я, мов лід.
Я просто залишусь поруч з юрбою
І знов не подивлюсь тобі услід.
Не попрошу останнього цілунку.
Забуду колір вже чужих очей.
В тобі шукала долі й порятунку,
Знайшла натомість тисячу смертей.
І не прийду. Сьогодні це востаннє.
І ця алея вдягне полини.
Раз в ніколи було це кохання,
І те пропало зовсім восени.
Автор: Тетяна Девда
Відчувається дуже сильний біль... Я теж проходив через подібне в стосунках - найгірше, якщо людина, яку ти кохаєш, залишає по собі не лише твоє розбите серце, а й купу запитань без відповіді... Але все налагодиться з часом, не сумуйте!
Тетяна Девда відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам.
Все у минулому. Тепер зовсім не болить😌
Бачу))) Певно, Ви помилково взяли мене "не в той" список! Бо ж нічого поганого я Вам не бажав, Таню! Бережіть об'єктивність і коректнысть: вони Вам колись у пригоді стануть)))