Туман над озером стелився,
Зіткав він білу пелену,
У ньому сніжна лебедиця,
Пером стелила мілину.
Із крил поволі діставала,
Гніздечко мяко обвила,
Коли повернеться коханий,
Побачить вдома чудеса.
Латаття квітчасте зібрала,
Доріжку в казку провела,
Там світлячки вже зачекались,
Чекала лебедя й вона.
Навколо тиша панувала,
Лиш линув вгору її клич,
Усім серця порозривались,
Заплакав навіть грізний сич.
Лилися сльози від зажури,
Без милого усе не те,
А вітер наче тягне струни,
Чекай, ще трішки, він прийде.
Вже зорі у воді відбились,
І місяць в дзеркалі мовчав,
Стомилась вдаль тягнутись шия,
А час неначе весь пропав.
Із листя явір робить штори,
На берег гілля опустив,
Вклонялись вже могутні гори,
Почула крила - прилетів....
Осяяв озеро собою,
У щасті тішиться і ліс,
Кохання ніжиться весною,
Його старанно в дзьобі ніс....